Про “Нонсенс” Джеймі Голмза,
Нещодавно закінчив читати надзвичайно цікаву книжку “Нонсенс — осягнути і перемогти” (в оригіналі: “Nonsense — The Power of Not Knowing”), видавництва “Наш Формат” в перекладі Марії Шимчишин.
В ній йдеться про наше відношення до невизначеності та непереборний потяг до завершеності, і як це впливає на прийняття рішень в будь-якій сфері нашої діяльності.
Що таке відошення до невизначеності та прагнення завершеності? Коли щось йде не так, як нам хочеться, і ми намагаємося змінити перебіг подій та повернутися в нашу затишну зону комфорту, не беручи до уваги мінливих обставин. Особливо залюбки ми робимо це під тиском або за браком часу. Коли ми спрощуємо наше світосприйняття до зрозумілих (та примітивних) шаблонів, ми несвідомо закриваємо шлях до творчих рішень та обмежуємо здатність адекватно реагувати на зміни. Книжка допомагає грунтовно переосмислити те, чому і як ми приймаємо рішення.
Спираючись на очевидні речі чи на минулий досвід, не можна досягнути чогось нового. Є навіть влучний афоризм, авторство якого приписують Ейнштейну (хоча вперше ці слова були опубліковані в брошюрі для наркозалежних): “Безумство – це робити одне і те саме знову і знову, але щоразу чекати на інший результат”. Але якщо навчитися ладнати з невизначеністю при вирішенні проблем чи пошуку рішень за допомогою нових, досі незнаних методів і сприймати невизначеність, як невід’ємну частину нашого життя — це може допомогти в скрутний момент. Як, наприклад, в роботі перемовників при антитерористичних операціях (про це йдеться в одному з розділів), або ж розвинути здатність осягати нове (як в творчих чи наукових професіях).
Нижче я наведу уривки з книжки про теми та концепції, які мене зацікавили найбільше.
Частина І
Про Мішеля Томаса
Та його геніальний спосіб вивчення іноземних мов (до речі, за його курсом я вчив німецьку — абсолютно геніальна методика, яка не вимагає запам’ятовування, і грунтується на спорідненість різних мов).
Мішель Томас — єврей польського походження, що пройшов німецькі концтабори, а пізніше став агентом американського корпусу контррозвідки, викриваючи підпільні осередки неонацистів після закінчення Другої Світової війни. В книжці розповідається про те, як його методи навмисного введення людини в стресову ситуацію дозволило викривати колишніх офіцерів СС.
І навпаки — позбавлення стресу та тиску “відкриває” людину до сприйняття нового та незвіданого, наприклад — вивчення іноземних мов. Він дійшов до висновку, “…що конкретна ситуація є визначальною для відкриття чи закриття свідомості. Він навчився використовувати ситуативні важелі для того, щоб опановувати нашу розгубленість перед неоднозначністю”.
Одна з його цитат:
“Я відчував, що найбільш чужа річ для будь-кого — це вивчення іноземної мови. Не найважча, підкреслюю, а найбільш чужа — просто тому, що від початку ви не знаєте нічого”.
Про шведську горілку Absolut
Та про те, як неординарний підхід до реклами вивів звичайний горілчаний напій на рівень культового бренду.
“Реклама залишала деякий простір для польоту фантазії споживача, так само, як і невеличкі ребуси, розв’язування яких буває доволі кумендим. … Тріумф бренду Absolut допомагає нам краще осягнути реакцію свідомості на неоднозначність”.
Про ефект МакҐурка
Та про те, як наш розум заповнює прогалини, розв’язує неузгодженості та як упередженість спотворює наш безпосередній досвід.
Якщо у відеоряді, де людина вимовлятиме звук “ба”, залишити звукову доріжку та синхронізувати з новим відео, де губи вимовляють звук “фа”, ми будемо чути новий звук “фа”, не зважаючи на те, що насправді звук є той самий, який ми чули на початку, тобто “ба”.
Перегляньте відео, щоб пересвідчитися в цьому.
“Ба” чи “Фа”?
“Наше очікування того, що склад, який ми чуємо, і порухи губів, які ми бачимо, мають збігатися, таке сильне, що спотворює наше сприйняття звуку”.
І ще один приклад із спотвореним текстом. “У цьому випадку ми свідомі, що перед нами проблемна ситуація, й одразу ж розв’язуємо її на підсвідомому рівні”:
“Вдіопівндо до дслоіждення Кмербиждськгоо уівнесриетту нспарадві не має заннченя, в яомку пряокду рзошатаонві ліетри у сволі; єндие, що вжалвио, — це те, щоб пршеа й отснная ліерти блуи на соївх мцсіях. Усе іщне мжое бтуи цлкоім слпуанте, але ми всо ондо почриатмєо з лгкестію.”
Про гумор
Що спричиняє сміх? Чому ми сміємося? Якщо потрапляємо у ситуацію, відмінну від такої, на яку ми сподівалося. Гіпотеза, що підтверджується експериментами, наведеними в книжці.
Але багато що залежить від ситуації та від очікувань людини в даний момент, тому жарт в одній ситуації може викликати нестримний сміх, а в іншій його просто проігнорують.
Деякі жарти дуже докладно розкладені по поличкам, і автор пояснює, що робить їх смішними.
Про сільського лікаря та сина людського
“Син людський”, 1964 Рене Маґрітт
Сюрреалістичний твір Франца Кафки “Сільський лікар” (навіть закортіло його прочитати — віднайшов переклад українською) та картину Рене Маґрітта “Син людський” було використано в ряді експериментів, які показали зростання потреби у визначеності, після прочитаного чи побаченого.
Коли учасники були введені в спантеличений стан через видиму абсурдність творів, “… люди, які прочитали бентежливі оповідання, були більше готові до виявлення шаблонів”. А тим учасникам, яким показали картину, “продемонстрували більше прагнення до впорядкованості в їхньому житті, ніж ті респонденти, яким показували пейзаж”. Чому так трапляється? Читайте нижче.
Про зв’язок катаклізмів, кількості розлучень, шлюбів та народжуваності
Люди, що пережили якісь катастрофічні події (землетрус, теракт) мають збільшену потребу у визначеності. Наше намагання відновити порядок після усвідомлення безладу визначає 60% щоденної поведінки людини. Відповідно, невизначеність, що спричинена травматичною подією, робить відчуття неясності нестерпною. Тому, наприклад, люди, в яких раніше тільки жевріли якісь сумніви (одружуватися чи ні? розлучатися чи ні?), потребують негайної чіткості та розв’язання цих питань, та відповідно роблять рішучі кроки до того, аби швидше повернути своє життя до нормального русла.
Автор дає слушні поради, що робити в той час, коли наша потреба у визначеності зростає — чи то через екстраординарні події, або через занепокоєність або настороженість, які роблять людину імпульсивною.
“Зберігати спокій у ситуації невизначеності, мати ясний розум — усе це допоможе вам раціонально розв’язати будь-яку проблему. Добра порада — зачекати з ухваленням рішень кілька днів і продумати їх у різних емоційних станах”
Насправді, згадайте ті повідомлення, які ви надіслали комусь згаряча після сварки, коли єдиним правильним варіантом було перечекати і дати собі заспокоїтися. Чи коли імпульсивно зреагували на якусь ситуацію, замість того, щоб дати собі більше часу на те, щоб краще в ній розібратися.
“Виробіть звичку, що коли ви ухвалюєте рішення, вам слід обов’язково зважити, наскільки ви напружені. Чи вас змушують прийняти рішення поспіхом? Ви стомлені? У вас є якісь особисті проблеми? Подумайте про те, як різні тривожні стани впливають на рішення і наслідки цих ухвал.”
Про людську амбівалентність
Та про те, чому політики не дотримують обіцянок, та чому терористи несподівано змінюють свої вимоги.
Ми свідомо відкидаємо думку про те, що ми насправді є амбівалентними істотами — нам притаманна двозначність. Тому цілком природньо, якщо наші погляди стають суперечливими. І часто буває, що ми хочемо чогось і в одночас не хочемо цього. Спадають на думку всі ті політичні перипетії в Україні за останні 20 років. Народ, в його підвищеній потребі до визначеності (після краху СРСР), стабільно обирає один за одним своїх керівників-політиків різного гатунку, і стабільно розчаровується в кожному з них.
Потреба у визначеності надає цим політикам ілюзорних рис, спасителів, “месій”, в тому числі і у їх власних очах — кожен з них хоче і одночасно не хоче ним стати. Ми щоразу сподіваємося – ось, нарешті! Це той, “обраний”, який нарешті виведе народ з блукання коридорами пост-імперського існування! Але ми забуваємо, що кожен з них — це звичайнісінька людина, якій притаманна двозначність в поглядах, що можуть мінятися під впливом обставин. А це однозначно сприймається нами, як “зрада”.
Ми робимо одне, говоримо інше, думаємо третє. І автор стверджує, що “це можна вважати основним станом людської свідомості”:
“Амбівалентність — це набагато поширеніший стан людської свідомості, ніж думає більшість людей.”
В книжці наводяться неймовірно цікаві приклади з роботи перемовників під час облоги релігійної секти “Гілка Давидова” 1993 року в Техасі, коли в результаті штурму загинуло понад 70 людей. Хороший перемовник має унікальну рису враховувати роль амбівалентності і не робити квапливих висновків із суперечливої інформації. Коли, наприклад, терорист несподівано міняє умови чи скасовує домовленості. І ця риса “передбачає насамперед низьку потребу в завершеності, навіть у стресових ситуаціях”. Наводиться цитата одного такого перемовника:
“В більшості таких випадків люди спантеличені й амбівалентні. Половина їхнього єства прагне померти, друга половина — жити. Одна половина хоче здатися, а друга — ні”.
Тут же пригадую ситуації з власного життя: хочу я з нею познайомитися, чи ні? Хочу я нову роботу, чи мені і на старій добре? Піти на тренування, чи залишитися вдома? І це цілком природньо — перебувати в такому стані, коли щось хочеш та не хочеш водночас.
На тему амбівалентності та складності вибору раджу переглянути дуже чудовий фільм “Пан Ніхто” (“Mr. Nobody”):
Немає коментарів:
Дописати коментар